світових збірок різних мистецьких цінностів; поряд з виключної краси Площі Згоди, Олександрівського мосту, Бульонського лісу, Тюльєрійського й Люксембурського садів… Словом, коли на всьому бачиш дбайливе піклування про чистоту, порядок і культурний вигляд…
Коли нарешті під'їздиш до самого цього уславленого кладовища, де поховано сотні тисяч, коли не мільйони люду… Коли бачиш скрізь і всюди запобігливе уважне піклування про ці сотні тисяч могил, що розкинулися на десятки верстов, коли на кожнім кроці, майже біля кожного надгробку, біля кожного пам'ятника виключної пишности й багатства, ти зустрічаєш живі квіти і свіжі вінки, — особливо вражає до болю, до сліз, занехаяна, забута, не прибрана, славна стіна комунарів…
Скромний букет штучних фіялок та напівзів'ялий кущик крихітний, з кількома галузками — місцевої мімози…
- Оце всі квіти.
Кілька кущів міртових, уся — зелень.
Коли б не мармурова дошка з написом:
та кілька десятків вінків, посеред яких виділяється два-три, з червоних троянд, важко було б і найти її, цю стіну. Сніг не відметений, з деяких вінків виглядає солома — їх бо мочать дощі, розриває вітер… нікому нема до того діла.
Кажуть, що з того, як ставляться нащадки до своїх предків пізнається культурний рівень людей. Франція за всяку ціну стремить довести всьому світу, що вона — культурна нація. З усіх кінців світу до Парижу приїздить щодня тисячі люду. Багатіїв, звичайно, які залишають щорічно Франції сотні мільйонів франків чистого капіталу.
