їй, цій Державі Радянській, щоб Українська Капеля поїхала закордон і показала там своє мистецтво, але… декілька тисяч карбованців у золотій валюті…
— „Люди добрі, та за ці гроші скільки тракторів, машин всіляких придбати можна!.. Там, закордоном, хотять почути нас… ну, то нехай і гроші платять“…
Ми не могли не погодитися з таким, повним глибокої логіки і абсолютної переконливости доказом… тим більш, що у теці в Городовенка лежала підписана обома сторонами — французьким імпресаріо Zerbason'ом („Цербазон“), що його ми одразу ж „переоктябрили“ у „фармазон“ і директором капелі, — умова, що за нею кожен співак, крім переїзних квитків, приміщення і видатків на візи, пашпорти тощо — діставав ще й „на пропитание“ 1 доляр і 25 центів щодня. На наші гроші, це трохи більш 2 крб. На французьку валюту — франки, це щось понад 25 франків щоденно.
За свідченням „бувалих“ людей — цих грошей для Франції досить, щоб поснідати, пообідати, ще й випити пляшку вина, яке, до речі, там дуже дешеве.
Ну, якщо так… їдемо!
Через два-три дні чутка про мою подорож закордон облетіла увесь Харків. Товариші директори театральні, зав. худ. і актори і музики — близькі мої товариші по спільній праці — з очевидною, хоч і прихованою заздрістю, вітали мене, зичили мені всіляких успіхів од щирого серця і… кожний висловлював певність і надію, що я, такий „прекрасний друг і товариш“ не забуду їх, там, у далекій стороні, і неодмінно привезу звідти хоч якого-будь „гостинця“…
В залежності од статі, віку і смаків просили, щоб не забув:
— Чулки шовкові…
