вся з голих тіл, символічна, надзвичайної ориґінальности композиція, в два тони: „світле й чорне“ — в передачі настроїв і переживань представників панівної кляси свого часу і пригнобленого народу Франції, картина під назвою: „Правління Королеви“… Тут же прекрасне виконанням полотно — „Виховання Марії Медічі“…
Але… хіба може вистачити слів у звичайної людини, щоб переказати „своїми словами“ усе те, що написав Рубенс спільно із своїми „школярами“, і як він написав? Ні, не вистачає слів, як не вистачає фарб і в тих багатьох копіїстів — непоганих художників — що днями виписують найменшу дрібницю, найпомітнішу деталь Рубенсових картин.
Перейду краще до золотого сонця Рембрандтових облич (Голяндська школа 1606–1669 рр.) зовсім не тому звичайно, що Рембрандта легше описати, а тому, що Рембрандта, як і Рубенса впізнаєш з тисячів полотен і так само, як біля вогнено-яскравих монументів Рубенса можна стояти годинами, точнісенько так важко одірватися од „скромних“, таких на перший погляд „неполчітних“, звичайних „картинок“ виключного майстра Рембрандта.
Його неперейдені, неповторимі „бліки“ такі прості й такі привабливі, особливо в портретах.
Вираз тонкої ніжности й вселюдської доброти, шляхетности й краси причаровує і в „Молодому чоловікові“ і в ориґінальній „Венері з амуром“, що її змальовано звичайною жінкою, що вдягнена в „світське“ хутро і навіть із сережками в ушах…
Рубенс і Рембранд… Які різні характером, натурою, манірою письма, своїми художніми устремліннями, світоглядами і світовідчуванням… А в тім, які вони близькі — через півдесятка століть — сучасному глядачеві.
Яким життям, силою, здоровою зарядкою віє од кожного найменшого міліметра їхніх полотен.
Таким же живим, таким повнокровним, таким сьогод-
