любови, прихильник Ероса, увесь у природі, з її чарами, принадами й красою, увесь у буйному хмелі від вина й його утіх…
І знову контраст: Карачі (1583—1616 рр.) з тієї ж школи майстрів в Больоньї. Тмяний, з невимовним жахом в очах багатьох людей, що в них жах перед неминучим проглядає в кожному м'язові не тільки обличчя, а й спини, повороту голови, піднесеної, а чи опущеної руки… Страхом і переляком перейняті всі так жінки, діти, як і старі чоловіки, і повні сил, здоров'я юнаки… Темне страшне тло, темна, страшна, всепожираюча вода…
На цьому чорному тлі, особливо яскраво виблискують засмаглі, повні життя й життьової енерґії з великою потенціяльною силою до розмноження, тіла людей-тварин, що борсаються зараз безпомічні перед невмолимою силою стихії.
Такий „Потоп“ цього виключної емоційної насичености художника.
Силою вражіння, що його залишає Карачі, дорівнюється йому Вос (флямандська школа 1590—1678 рр.) у своїй картині „Полювання дичини“.
Вос, здається, один з найкращих художників, який може передавати тваринний мир, не лише як натураліст-фотограф, а як тонкий знавець душі „психології“ цих усіх антилоп, оленів, вовків, собак, буйволів і носорогів…
І єдиний хіба Снідерс (1579—1657 рр. теж Флямандської школи) може зрівнятися характером свого письма такою ж талановитістю передачі „настроїв“ і „переживань“ тварин, як це робить Вос. Шнідерсові „риби в крамниці“ живуть навіть тоді, коли м'ясник своїм гострим ножем вже повідрубував їм голови, випотрошив тельбухи…
На хвилину погляд перепочиває на романтичному Розе (1615—1673 рр. Неаполітанська школа), виявленому з особливою силою, з дуже великим закохан-
