мери — знамениті химери! що в найкумедніших позах, у найфантастичніших виразах своїх облич, розташувавшись скрізь, де тільки можна було: балькони, карнизи, парапети, колонки, волюти, кронштейни приваблюють око і… примушують думати зовсім не в унісон тим гугнявим молитвам, які в супроводі двох механізованих органів лунають під важкими темними банями собору.
Між іншим, всередині собор нагадує собою величезну контору, банк, або крамницю.
Величезна сила різних „відділів“ — притворів, кожний із своїм штатом чиновників, із своїм розкладом „одправ“…
Зручні кріселка із спеціяльними приладдями для вклякання. Певна платня „за вхід“, усе це сугубо ділове моління за „розкладом“ просто верне з душі.
Але чи не найбільше вражіння з усього того, „що ми бачили“ зробив на нас, і зокрема на мене, незабутній „Лувр“.
Після Лувру навряд чи захочеться комусь оглядати хоч яку красу, хоч які музеї, картинні галереї Парижу і його околиць.
Щоправда, тих днів, що я міг віддати на Лувр аж занадто мало… Перед однією бо картиною Вінчі, Рафаеля, чи Рубенса або Рембранта можна простоювати дні, а не то що оглядати величезні залі, сотні кімнат, тисячі малих і великих полотен, найрізноманітніших фарб, найвигадливіших сюжетів, найнеймовірніших сполучень тонів, світлотінів, сміливости уяви і ориґінальности трактовок — протягом якихось 3–4 годин за раз. Скільки імен, скільки шкіл, напрямків, скільки різних манір письма!.. і все це пройшло через віки, все це характеризує свій нарід, його кляси його звички, устремління, той ідеал, що ним жила найвіддаленіша від нас епоха…
