майстрів, створюють виключну своєю силою композицію єдиного пам'ятника надгробка.
Кілька ступенів униз — і ми з переддвір'я входимо до самих склепів, де оточені „неоцвітними“ вінками лежать вкриті свіжою славою колоси людської мислі, гордощі всього культурного світу — Вольтер, Жан-Жак Руссо.
Ось склепіння, де поховано двох найкращих письменників Франції — Гюґо й Золя. А ось зовсім свіжа могила, вкрита червоними квітками, перевита тисяччю червоних стрічок — могила запального трибуна, такого близького нам, трагічно загиблого від руки вбивця, могила Жана Жореса. Тут же недалеко за поворотом міститься „братська“ могила генералів, кардиналів, поетів, що лежать примирені, далеко не так як у житті, зберігши свої імена на віки-вічні вирізьбленими на цих мармурових стінах. А ось і місце останнього спочинку геніяльного творця цього світового пам'ятника, митця-архітекта Суффло (Soufflot).
Красиве, урочисте, величезне й разом з тим, як усе геніяльне надзвичайно просте. Зокола Пантеон теж вражає своєю простотою: куб, ціліндр, півкуля згори, десятків зо два, правда величезних, але простих колон. Високі важкі двері і звичайнісенькі собі сходи. А в тім… і входиш і виходиш схвильований якимсь чудним настроєм.
І зовсім ніякої побожности не почуваєм, коли заходимо в цей знаменитий „Собор Паризької Богоматері“.
Шедевр архітектурного мистецтва, собор вражає тонкощами високомистецьких оздоб, різних прикрас, переважно зокола, башти, шпилі, віконця, балькончики, барельєфи різних святих — усе це, не дивлячись аж на занадто велике „перевантаження“ творить на прочуд дивну гармонію, яку доповнюють незрівняної краси хи-
