Все це хоч і в супроводі досить численної оркестри, але одноманітної, настирливо-нудної музики зовсім не творить в залі „веселого“ настрою.
Рятують становище зовсім голі жінки, що від часу до часу з'являються поміж епізодами й демонструють в танкові, звичайно, „красу“ свого тіла.
Але такі справді красивих жінок дуже мало. А чоловіки, яких, доречі, зовсім небагато в цьому жіночому „едемі“, виглядають дуже вбого, нагадуючи собою, всіма своїми рухами, кривлянням, вихилясами і з дозволу будь сказано, — „танком“ якихось вихованців лупанару.
Тріскотня джаз-банду, несамовиті викрики музик у фойє в антракті, до початку й наприкінці, вдягнені глядачі, що увесь час смалять цигарки, казенні оплески поодиноких капельдинерів і вигуки їх же з вихвалюванням свого краму — програми, усе це створює таку атмосферу „художньої розваги“, од якої не знаєш, куди дітися.
А в тім таке собі рев'ю, що на поставу його витрачається сотні тисяч франків, іде щодня впродовж цілого сезону. Знаходиться бо невибагливий покупець-споживач цього „краму“.
Старо-французька, проста й „шляхетна“ школа гри. Нутряний актор, справжнього, а не ложного патосу.
Трошки скутий у рухові, але виключно блискучий у слові. Бездоганна дикція, чистота слова як і манера подачі його, одразу виявляють хороших акторів. Скромність, хоч і багата різноманітність одягу, „елеґантність“ хорошого тону, а не еротизм в покрої жіночих суконь, відсутність будь-яких дешевих ефектів, — ось головні ознаки справді клясичної гри „Комеді Франсез“.
Зовнішнє оформлення нагадує нам МХТ.
Витримане в дусі художнього реалізму, з традицій-
