розсувними „під Китай“ дверима з морем і будівлями на традиційному ж затильникові; з прорізними Й просто деревами, із справжнім листом, що осипається; з бережками, містком і пагорками — декорацією, і з чудесною, не дуже великою — лише на 50 чоловік, оркестрою — ось яка Опера Комік!
Виключних, так вокальних, як і артистичних здібностей — артистка Марґаріта Соєр, без натуги, з чуттям і смаком, проводить свою ролю Бутерфляй, а арію із служницею в II акті на вимоги публіки навіть бісувала. Із смаком в міру художности провела вона і сцену самогубства. Цілком пристойним партнером Соєр був і артист Жирара, що співав Пінкертона.
І особливо хороший, як артист, з непоганим баритоном Тубіана — Шарпле З.
Сцена з листом — верх майстерства для оперовово артиста.
Словом, „Опера Комік“ — залишила у нас найкращі вражіння так з боку музичного, вокального, як і артистичного щодо виконання.
Таке ж саме вражіння справляє вона й на глядача, що в сцені прощання Бутерфляй з дитиною буквально ридма плаче.
І то не в силу сентиментальности свого характеру, а таки від справді мистецького виконання.
Дехто з думчан теж не витримав і „просльозився“. Одне тільки зле — великі антракти. Необхідна данина традиції всіх француз. театрів — реклямі. В Опера Комік вона подається через прожектор на екрані, що його приладнано на завісі.
Довелось нам бути й на знаменитих Паризьких Рев'ю.
Бачили розкішно-пишні постави „Казіно де-Парі“, „Фолі Бержер“, „Мулен-Руж“… Ось де справжній „про-
