Так ніби взяли та й воскресли всі ті Суворини, Шульгіни, Мещерякови, що для них уся культура многомільйонного народу й світові досягнення Радянської капелі — то все, очевидно, тільки тому, що є — таке смачне для них, „малоросійськоє сало“…
Що ж ви все про „Думку“ та про „Думку“ а коли ж про Париж? — чую я нетерпляче й цілком доречне запитання.
Будь ласка, давайте й про Париж!
Але знову таки… без „Думки“ ніяк не можна.
Не можна тому, що наступний розділ так і зватиметься.
Ще в Києві, готуючись до виїзду за кордон, кожний думчанин міркував над тим, що він їде не тільки „себе показать“, а й „людей повидать“…
А в Парижі та й узагалі за кордоном є на що поглянути.
Кожний думчанин, кожна думчанка, хто з Києва, а хто одразу по приїзді в Париж розробили собі певний плян: куди й коли піти, що де оглянуть, кого послухати.
Тут, звичайно, були: і „Ейфельова Вежа“ і „могила невідомого салдата“, Лувр і Пантеон, Стіна комунарів і все кладовище Пер-Лашезу, Площа Бастілії й Пляц Конкорд“, „Собор Паризької Богоматері“ й театри, Опера, Комеді Франсез, Мулен Руж.
Дехто не забув занотувати й „Галері Ляфайєт“ і „Бомарше“ і інші маґазини мод, щоб придбати собі в Парижі не тільки для „душі“, а й для тіла… Але, як пересвідчилися згодом, саме в Парижі хоч усе й дешево, порівнально, як на французьку валюту, зате ж і не досить добротне.
