музичного ерудита критика, на виступ хорової капелі, счинилася через якусь там друкарську, чи коректорську помилку (не в афіші… не в тексті програми, де було надруковано всю історію „Думки“), хоч помилку цю „розстріляні більшовиками душі“… не побоялися виправити…
Бо ще 21 січня в „Українських Вістях“ паризьких з'явилося повідомлення, що:
„…Дириґент „Думки“ Городовенко — (не розстріляний, як і всі думчани, при повороті. Д. Г.) справедливо обурений таким трактуванням хору (навіть і десь в оголошенні. Д. Г.) інтерв'ював перед театральним бюром „Цербазон“. Як нас повідомляють, ця аґенція примушена була подати комунікат до часописів з поясненням, що капеля є українська, а не руська“…
Кажемо, що це було вміщено 21 січня. Комунікат до газет було подано за тиждень до виходу газет у світ (в тому числі й „Тризубу) і одначе… „Тризуб“, який вийшов у світ 22 січня так і залишив жовчне скавучання свого рецензента на цю далеко не музичну тему.
Як це цілком природньо, представник ідеології „позаклясовости“ мистецтва у своїй патяканині торкався більше „чистої політики“ ніж „чистого мистецтва“.
Проте… Яких чистих речей не торкався В. С.-кий, вони одразу ставали такими брудними із таким специфічним „запахом“, що до них і підходити було гидко…
Так, напр., говорячи за репертуар „Думки“ саме за її другий відділ, де були грузинські, білоруські й руські пісні, В. С.-кий повчальним тоном метра щодо російських пісень заявляє:
„… В кожнім разі не випадало українській державній капелі, виступаючи перед чужим світом, репрезентувати пісню одвічного ворога України, який доне-
