тім, четвертим, кожен плеще довго й завзято, на свій власний ризик.
„Думка“ порушила традиційні підпори театральної публіки — французьких „буржуа“. Вони, ці буржуа забували часом, що їм, може, й „не личить“ так приймати Радянську капелю… Але треба їм віддати належне: вони були цілком щирі у виявленні своїх настроїв.
Але що ви самі себе хвалите, ви скажіть нам, що про вас люди говорять?
Чую я незадоволені голоси читачів.
— Будь ласка!..
Вище я писав уже про ті прекрасні відзиви двох відомих дириґентів: Ансерме і Глазунова, що з захопленням говорили про блискучі дані музичні і високий хист мистецький „Думки“ зразу ж після першого концерту.
Ансерме, крім того, умістив великого дописа в „Новій Україні“ (французьке видання), де він, між іншим, каже:
„…Я був цілком захоплений виступом „Думки“. Це першорядний хор. Як і в більшості слав'янських хорів, чоловічі голоси сильніше вражають нас, аніж голоси жіночі. Але це не значить, що ці останні не прекрасні. Чоловічі ж голоси настільки вищі за наших західніх хорів, що вони без порівняння перевищують все те, що можна почути у нас“.
„Тільки Україна має таких басів, які досягають надзвичайних глибин“…
„Голоси „Думки“ наділені також виключними ресурсами і в царині тембрів, вони володіють не лише засобами нюансування різних голосів, як наші (що є пи-
