Цілий день і тут, як в Монпельє, майже всі „капеляни“ пробули на березі, дістаючи даремну „інгаляцію“ із справжнього моря-океану, із справжнього морського повітря.
Дехто навіть, аж занадто сміливо пустуючи з „прибоєм“, дістав тут же „морську ванну“, випробовуючи тривалість Київських соробкопівських лякірок.
А надвечір думчани побачили друге море — теж цілий океан вогню в розкішних залях з мармуру й золота місцевого казина побачили думчани й море шовків та цілі крамниці на грудях, крамниці золота, коштовних камінців, різних перлів та самоцвітів найфешенебельнішої публіки.
Зовсім „приступні“ ціни в буфеті цього казіно, де звичайна курка коштує справжню дурничку — 1500 франків (120 крб.).
Трошки хвилювало „маестра“ аж занадта безліч килимів, порт'єр та всіляких ширм — лише з акустичних міркувань. Але, коли перед самим виступом „Думки“, заграв ансамбль симфонічний (між іншим, очевидно, на ознаку пошани до нас, — „Ей ухнем“ Глазунова), і ці страхи розвіялися.
Впевнено, з виглядом переможців, хоч трохи, приховано, і хвилюючись, виходять на естраду, спеціяльно для того збудовану, шістдесят „капелян“.
Все завмерло. Так і здається, що на карту va banque — поставлено колосальну суму…
З усіх кутків і закапелків, з усіх дверей, з буфету, ресторану, танцювальної залі, навіть із тієї залі, з тих „кабінок“, де справжні багаті „етранжери“ ставлять на зелене поле не абиякий шмат, — усе висипало до театральної залі, де відбувається концерт.
Нема чого тут згадувати, що всі ці американці, англійці, французи, еспанці, італійці голяндці, бельгійці й швайцарці, усі, хто тільки зачув перші акорди „Думки“, так і не покинули залі до кінця концерту.
