долаха, в мент знайшов фрака, білі рукавички і… побоявся вийти на кін, бо… де ж таки: в залі сидить „сам“ мер міста.
А сам „мер“, досить літня вже людина й поважна, як і кожний мер на вигляд, завзято вітав „Думку“, стукаючи своїм ціпком об підлогу так на першому концерті, як і на другому.
Проте, така „комільфотність“ театрального адміністратора підірвала трохи збір, бо афіші, що вийшли тільки в день концерту, звичайно не могли оповістити всього населення.
Хоч, між іншим, французи живуть, надзвичайно суворо дотримуючись свого бюджету, і коли в нього розписано за місяць 15 чи 20 франків на театр, а він їх вже витратив, тоді нехай там воскресне найзнаменитіша Сара Бернар, чи найпрекрасніша Рашель, — француз не піде її подивитися. Якщо він цього місяця вже витратив призначені на театр гроші, він мусить задовольнити й інші не менш важливі потреби: купити ковніра, краватку, рукавички тощо.
Проте, нехай собі французи, як хотять, а нам треба їхати далі.
Їдемо до Бордо. Бо саме тут, на батьківщині знаменитого „бордоського“ вина, у великому оперовому театрі, місцеве філярмонічне товариство уряджує 21 січня концерт „Думки“.
Слухатимуть фахівці — музики, артисти, професори…
Це вже щось інше, як студенство Монпельє…
Аж ось і Бордо.
За нього говорять нам іще на вокзалі величезні цистерни, такі, як от у нас перевозять нафту… А тут — вино.
