ти шановного мера, публіка залишилася на 2-й відділ… з настроєм, звичайно, невідповідним.
Але вже перший нумер „Веснянки“ Лисенка примусив авдиторію насторожитися, хоч і ще й не виявила вона свого ставлення до нас.
А вже №2-й — „Колискова“ Вериківського, всупереч усяким сподіванкам, не „приспав“, а так розбурхав слухачів, що пісню треба було повторити.
Вже після „Колискової“ авдиторія переконалась, що перед нею зовсім не те, що усілякі „Козаки“… Равель (французькі пісні), Толстяков і Поліяшвілі (білоруські та грузинські) — все це приймалося з таким же піднесенням, як і „Черноморець“, „Дударик“, „Комарик“, „Щедрик“, та „колись була розкіш, воля“…
Успіх першого концерту був такий бучний, що наш адміністратор вирішив тут же таки, другого дня дати ще один концерт. Якраз саме наступний концерт у Бордо мав бути через день. Тож несподівано ми пробули в цьому затишному й люб'язному місті ще день.
Другий концерт відбувся в малій залі того ж таки міського театру. Як і перший, він пройшов з виключним успіхом художнім, але… з трохи меншим матеріяльним. Дорогі місця партеру й лож не всі були повні, зате бальконі амфітеатр були повнісенькі, так само, як і гальорка. Всю її засіяли студентські кашкети — тут у театрах не обов'язково роздягатися, але давати „на чай“ (le pour boire…) за те, що вам покажуть відоме вам ваше місце, обов'язково.
Експансивна молодь різних національностів, з винятковою завзятістю вітала кожен нумер з програми, і „Думка“ з особливим задоволенням співала цей концерт.
Між іншим, цікава деталь.
Коли підчас першого концерту в Монпельє наш адміністратор вирішив дати й другий, він, природня річ, захотів анонсувати його перед залею. Знайшли місцевого службовця — адміністратора театру, й він, бі-
