Чудовий парк з багатьма пам'ятниками і дуже гарно зробленим монументом Людовика XIV в убранні римського воїна на добрячому коні (бронза).
Величезні ставки з лебедями і довжелезний кам'яний старовинний водогін — дійсно виключна окраса міста. Але найбільшою окрасою Монпельє є море Середземне, що пишається в двох кроках від нього. Ось туди наш „шеф“ Городовенко, взявши на себе функції культкому, й повіз в „авті“ всю „Думку“.
Виключної краси, з прозорою водою, чистою й привабливою, воно скидається трохи на наше чорне.
— Але… в Одесі краще!..
— А до Криму так і нічого не дорівняється!
Городовенко не був у Криму, а треба б маестрові підлікуватися, а тому й другого дня цікаві французи могли бачити, як відомий „шеф“ знаменитої капелі ходить берегом на пісочку, що його заливають запашні хвилі, й „удить“ крабів, ракушок, та… згадує за свій:
— Найкращий берег Дніпра!
Тепле підсоння, соняшні дні — все сприяло, щоб, знагоди якогось свята влаштований мером міста, „гала-концерт“ за участю „Думки“ пройшов блискуче.
Власне, слід сказати — закінчився. Бо початок його був трохи чудний.
Річ в тім, що з нагоди цього свята в театрі зібрався ввесь міський „бомонд“, весь „великий світ“, уся знать. Перед концертом „Думки“ у першому відділі виступали місцеві сили — ставили…
„Водевіль зі співами й танцями“.
А за кілька день до нашого виступу, в Монпельє гастролювала якась то „капеля Донських козаків“ — що залишила по собі не зовсім приємні спогади.
Отож — „водевіль“, „донські козаки“… якась собі „українська Думка“… все це спливало в уяві французів, як щось ординарне. І лише з властивої французькому офіційному світові чемности, щоб не образи-
