сокий хист мистецький, на виключну зорганізованість. Але там ще не було „Думки“ з її українською піснею, з її народніми примітивами, з її найновішими творами. І тому, на другий концерт чекали ще з більшою нетерплячкою, аніж на перший.
Вже 14-го важко було дістати квитка, не зважаючи на те, що ціни були дуже високі, від 15 до 60 франків. Для порівнання, слід зазначити, що „Гранд-Опера“ має ціни від п'яти, навіть, франків.
9 год. вечора.
Сиґнал. Команда Городовенка — і „Думка“ на кону. Знову — громи оплесків, знову — буря овацій… і прохання повторювати майже кожен нумер.
Щоправда, треба відзначити — „Думка“ співала цей концерт з виключним піднесенням. Городовенко був в особливому „ударі“. Так, як виконали Лисенківську „Веснянку“, — думчани й самі кажуть, що рідко виконували. Зрозуміло, що цьому сприяло й загальне піднесення, і настрій, і відповідальність моменту і… виключна акустика залі.
Ах, що то за акустика! Найніжніше pianissimo, найменший відтінок, найтендитніший нюанс — лунали в цій залі, як ніде.
Ну, і успіх цього концерту був теж нечуваний. Тут вважають за не абиякий успіх, коли публіка в залі досидить до кінця. Коли концертант повторить будь-який нумер на „біс“ — то вже щось надзвичайне. А тут, — уявляєте собі? — з 16 нумерів програми — 7 повторювали.
Дійшло до того, що „Думка“ вже сходила з кону, і знов мусіла вертатися. Найбільший успіх припав на долю „Дударика“, „Щедрика“ — Леонтовича „Колискової“ — Вериківського, „Коляди“ — Козицького, „Ніколетта“ — Равеля (що, між іншим, був на цьому концерті) та „Чорноморця“ — Демуцького.
Чемні французи вітали думчан після кожного нумеру з природнім цій нації темпераментом: раз захопив-
