ється страшний карколомний трюк. Але, ледве завмирав останній акорд, як вибухав громохкий крик задоволення, і тисячі рук довго не припиняли гучних оплесків.
Французьке „Браво“ перемішувалося з українським „Слава“. А, по закінченні відділу, за лаштунки прийшли і Ансерме, і Глазунов, і в найтепліших словах виголосили свою подяку керівникові капелі Городовенкові за його виключну роботу. „Думці“ ж Ансерме сказав, що надзвичайно радий, що саме на його долю випало щастя дириґувати таким прекрасним хором.
По закінченні II відділу, що в ньому „Думка“ мусіла була повторити „на біс“ Мусоргського, вся заля так само, як і дириґент оркестри, улаштували хорові бучну овацію. Сотні привітань від прихильників, сотні міцних стискань рук протягом всього шляху від сцени й до вулиці були блискучим доказом не абиякої перемоги радянського мистецтва. Це був справжній тріюмф „Думки“.
Скромний букет червоних квітів від СУГУФУ (спілка українських громадян у Франції) завершив цей перший концерт „Думки“ в Парижі.
З цього концерту ми категорично переконалися, що французи люблять мистецтво.
Другого ж дня вся преса, не виключаючи й „Последних новостей“ та „Возрождения“, — визнала високий мистецький рівень капелі, її виключну музичність, зорганізованість і багатство голосового матеріялу.
Радіо з Ейфеля передавав „Думку“ на найдовшій хвилі і, кажуть, чути було дуже гарно аж у Москві.
Алло! А чи на України чули?
Диспут на тему: „нан“ чи „товариш?“
Але перший концерт, то не був показ „Думки“ власне, як такої. То був іспит на письменність, на ви-
