Але найсильніше вражіння, звичайно, справляє на кожного, що прибуває вперше до „столиці світу“, — Париж…
Мистецька декоративність міста, сила пам'ятників, прекрасні оздоби будинків, площ і вулиць, зразу вводять кожного „чужака“ у виключну насиченість, художню атмосферу Парижу.
Але нам ніколи зараз розглядати всі ці „красоти“, 3-я бо година опівдні.
Нашвидку приймаємо привітання від „парижан“ і і своїх „земляків“, що густими шпалерами оточили нас. Це делеґації від „Українських вістей“ у Парижі і від трудящих, організованих українців. Нашвидку фотографуємось, і за хвилину „Думка“, вже в зручних і швидких „таксі“, що миттю домчали нас до готелю. О 3½ год. ми, також нашвидку вмившися, вже „метром“ доїхали до Nouvelle salle Pleyel на репетицію. В цій же залі — величезному вмістилищі на 3000 чоловік, — з чудесною акустикою — о 9 год. веч. „Думка“ дала свій перший концерт.
Концерт відбувся в супроводі паризької великої (89 чол.) симфонічної оркестри, за дириґуванням відомого швайцарського дириґента Ансерме. Крім Ансерме дириґував ще „Думкою“, на цьому ж концерті, руський композитор Глазунов, що саме перебував тоді в Парижі. Треба було бачити оркестру та дириґента саме на цій пробі, щоб мати уявлення, що то за мистецька одиниця, що то за сила, що то за організація — „Думка“.
Природня річ, що оркестра, між іншим, субарендувала „Думку“ на цей концерт від нашого імпресаріо, хвилювалася за успіх невідомої їй капелі. Хвилювався й дириґент, виступати бо з такою відповідальною програмою з однієї проби — річ не абиякого ризику.
Приховане хвилювання почувалося й у думчан.
А проте, не зважаючи, що „Думка“ з 9-ти год. 7 січня і аж до 3-х год. 12 січня не виходила з потягу, ввесь цей час не спала, не завжди їла гаряче тощо,
