Кидається у вічі аж занадта убогість Латвії й Литви — з їхніми псевдо-европейськими столицями — Рига, Ковно…
На довгих просторах шолудиво-порожніх ланів, коли й зустрінеш якесь село чи хутір, то таким бідно-нещасним виглядає воно, „без кола, без двора“, без усякої ознаки зелені й садів.
Не видно й прикмет фабричної промисловости — де-не-де лише замаячить поодинокий димар заводу…
Дуже разючим контрастом видається Німеччина, якщо рівняти до цих двох республік.
Мимоволі згадуєш: яка то гнітюча сила була для цих народів — колишньої „Курляндії“, „Ліфляндії“ — царат, з усім його величезним штатом губернаторів поліцаймайстрів, приставів тощо, і як не ведеться отим урядом сучасним „республіканським“, що, навіть, по 10 роках, ці країни не можуть ніяк до пам'яти дійти.
Заможня, огрядна, з давньою культурою так в царині хліборобства, як і з виключно розвиненою технікою в галузі легкої й важкої індустрії, Німеччина, кажу, справляє зовсім інше, зрозуміло, далеко ліпше вражіння. Справжньою „Европою“ тхне і від, трохи незграбного, присадкуватого старого Берліна…
Якось, ніби й непомітно, проминаєш Страсбурґ і з методично розміреної, пунктуально-точної з кожним кроком і міліметром розрахованої Німеччини, потрапляєш до причепуреної, з численними садками „бульварами“ вздовж залізниці і каналами — Франції…
Зовсім інший край. Зовсім інші люди. Лагідність і привітність, весела жвавість особливо якось кидається у вічі після бутафорської бундючности і специфічної чопорности „під Европу“ — де й досі „державною“ мовою є російська — Литви й Латвії.