— Спойте пожалуйста, еще хоть одну песню.. Ребята из двух школ опоздали немного. А когда то они еще услышат вас!
Заспівали й для школярів. І вже не одну пісню, а пісень з п'ять. Слухали, звичайно, і діти, й дорослі. А коли скінчили — нова делеґація:
— Нам бы еще „Інтернаціонал“ на украинском языке услыхать хотелось во-от как!
Заспівали „Інтернаціонал“ і „Заповіт“ і, нарешті, рушили далі
Від Себежа щось з 20 кілометрів до Зілуппе. І не згледілись, як попали у чужу землю. Зник кудись провідник ваґона, що їхав з нами аж із Києва. Не стало нашої варти у шоломах. З'явився новий провідник — латвієць. Пройшовся ваґоном офіцер у золотих погонах. Ваґон якось раптово принишк. Зник сміх. Припинилися жарти. Навіть хлопці, й ті засумували.
— Еміґранти, в Америку? — На найчистійшому руському діялекті поцікавився латвійський офіцер.
— Ні, до Франції, на ґастролі — з бездоганними „Лохвицьким“ акцентом відповів хтось.
— А!.. артисти?.. і за хвилину:
— Приготовьте билеты, гаспада!..
Ще за хвилину, й провідник собі:
— Аткройте ваши чемоданы, гаспада, для досмотра.
Досмотр був „божеський“, хоч гострий ніж досмотрщика зіпсував і не один чемодан.
Товариші з Себежа дали телеграму в Зілуппе і звідти нам так само дали окремого ваґона, що в ньому ми гаразд і доїхали до Риги.
В Ризі, обмінявши десятків три-чотири долярів на „лати“ й „сантими“, змогли напитися кави і вирушили, вже в закордонному ваґоні, просто на Берлін. Доро-
