стала перевищувати петербурзьку Академію, замерзлу в сухій рутині, і краківську, що останніми часами видихнулася й застигла у своїй манірности, і всі инші Академії по слав'янських землях. Кращими сучасними майстрами є професори Київської Академії: Бойчук, Бурачек, Жук, Василь та Федір Кричевські, Маневич, Мурашко, Нарбут та Новаківський. На превеликий жаль, Мурашко, Нарбут і Маневич не пережили пореволюційного лихоліття, а Новаківський, з тої ж причини, ще не ввійшов у контакт із Академією. Поза Академією найбільш відомі майстри українські, це пейзажисти — недавно покійний Васильківський у Харкові і повний сили та таланту Труш у Львові. Між модерними майстрами у скульптурі найбільш відомі: талановитий портретист Паращук, також портретисті медальєр Терещук, і особливу славу в останніх часах придбав у Парижі крайній модерніст Олександер Архипенко. Із модерних майстрів-декораторів найбільше відомі Лянсере (як і знаменитий Ґе, потомок французького еміґранта на Україні), його сестра Серебрякова, Крамаренко, Холодний, Кульчицька, Олександер Шевченко, Замирайло і багато инших.
В той час, як у другій половині XIX. віку російський уряд переслідував українське мистецтво монументальне, національний ґеній далі творив у сфері мистецтва орнаментального і прикладного, безпосередно на лоні народніх верств. У музеях Київа, Чернигова, Катеринослава, Полтави, Львова, Кам'янця, Житомира й менших провінціяльних міст України зібрано чимало взірців українського народнього, національного мистецтва, яке не вгаває розвиватися в колєктивній народній творчости. Ще не так давно опочив такий видатний своїм талантом майстер глиняної скульптури, як Ночовник — простий полтавський гончар.
Таким чином, од десятого віку й до останніх днів, Україна має свою власну історію мистецтва, як і кожна культурна європейська нація; разом із усією Європою Україна переживає всі фази артистичного розвитку, приймає всі загально-європейські стилі, завжди їх перетворюючи силою свого національного ґенія в осягненнях по-національному ориґінальних.
Епохами, коли українське мистецтво найбільш процвітало, були періоди стилів романо-візантійського й бароко, цебто, якраз ті часи, коли Україна була політично самостійною державою. Тепер, коли у крівавій боротьбі Україна знову здобуває свою політичну незалежність, ми маємо повне право сподіватися, що в незалежній державі прийде третій період блискучого розцвіту українського мистецтва.
Відень, Грудень 1920.
