ціяльні царські декрети забороняють будувати церкви в українському характері. Тільки за кордонами кол. Росії, в Чернівцях, собор, виведений у клясичних формах, зберігає український характер церкви з трьома верхами. Кращих українських майстрів доби клясичности, скульптора Мартоса й маляра Боровиковського, як і раніш Левицького та Лосенка, примушують переселитися до Петербурга. Митців, які не хотіли віддавати свого таланту на службу Росії, як, наприклад, Шевченка, заслано за (Урал) і заборонено їм рисувати і творити. Але, наперекір усім заборонам гасителів, останній всесвітній стиль у мистецтві, стиль клясичности, проявився на Україні й набрав тут характеу цікавого і щиро українського. Коли не в церквах, то у світських будинках, також у будинках деревляних, український ґеній зумів внести мотиви старої питомої української інтимности й затишности. Архітектурні надгробники, як старий пам'ятник на могилі Котляревського, утворено з тонким чуттям української лагідности й ліричної задуми. У скульптурі ті ж риси визначають мармурові надгробники роботи Мартоса, і в малярстві — портретні праці Боровиковського, якого навіть чужостороння критика цінить нарівні з найкращими англійськими портретистами того часу. До цеї ж доби належить діяльність Тараса Шевченка, як маляра та рисовника.
Після клясичности доба другої половини XIX. віку, доба безбарвного еклектизму в мистецтві всього світа, вписує в історію українського мистецтва сторінки найбільше сумні й невідрадні. Вже було сказано, що останній видатний майстер доби клясичности, поет Шевченко, був на засланні, й йому заборонено працювати на ниві мистецтва. Инших українських митців змушено переселитися до Москви та Петербурга і працювати на користь мистецтва російського. Між нашими митцями, були й романтики, як — Венеціанов та Трутовський, реалісти, як — Крамской, Ярошенко, Рєпін, академісти, як — Семирадський; знаменитий Мункачі (Михайло Любий), Українець родом із Підкарпатської України, переселився до Парижа й там працював, як всесвітньо-відомий майстер. Навіть українські пейзажисти, як: Айвазовський та Куінджі, мусіли оселитися в Петербурзі. Всі вони мусіли віддавати свій талант для російського мистецтва і творити його славу. Тільки найталановитіший майстер тої нещасливої доби, митець-фільософ Микола Ґе не схотів служити Росії й повернувся на Україну.
Тільки з початком XX. віку молоді українські артисти, наперекір усім переслідуванням, почали уникати того, щоб оддавати свої здібности на користь Росії, й зоставалися на Україні, щоб присвятити свої таланти рідному краєві. Це з ініціативи цих молодих митців і завдяки їх праці засновано в Київі, зразу після революції, в 1917. р. першу українську Академію Мистецтва, яка відзначилася відразу новими й видатними талантами, особливо, в малярстві; вона зразу свіжістю таланту своїх професорів
