В невеличкім, чистенькім і зі смаком прибранім салонику дами заняті живою розмовою.
Обі однакових лїт, однаково показного росту, обі вродливі, в цвітї віку, обі вбрані добірно і зі смаком. Говорять між собою інтімно, інколи мимоволї понижуючи голос до таємного шепоту, хоч ані в салонику, ані в сусїдних покоях, анї в сїнцях нема й душі живої.
Одна з них, роскішно розвита брунетка з блискучими чорними очима, з цвітом молодости і здоровля на повних, румяних щоках, на чудово викроєних малинових устах, з маленькою ямочкою на круглому підборідю, що надавала її вираз жартовливої молодости і невинности, — се очевидно панї дому. Нїхто би по ній не пізнав, що її 28 лїт, що вона мати двоїх дїтий, котрі ходять вже до початкової школи — так молодим, свіжим і непочатим видає ся її лице, вся її елястична, дївоча і чаруюча постать. В простім, а про те доротім і елєґантнім домовім убраню, вона дуже живо занята тим, що „робить порядок“ у салонику: знимає полотняні футерали з мягких, коштовних меблїв і з золочених рам зеркал та образів, уставлює сіметрично статуетки та оздобну посуду на комодї, придивлює ся і примірює, де би найкраще стояти букетам з живих цвітів, що настромлені в делїкатні вазоники з золоченого скла, розливають сильні пахощі на ввесь салоник. Упоравши ся з сим, підбігла до невеличкого, перламутром викладеного столика і накрутила старосвіцький металевий годинник, що довгий час без дїла дрімав під хрусталевим клошем. Одним словом, молода панї „виганяє пустку“ з сего салоника, котрий, очевидно, чимало часу стояв пустий, запертий. В коминку тріщить і гуде веселий вогонь, що звільна оживлює, огріває заморожене повітрє салоника, немов достроює його до оживлених рухів, цвитучого лиця і розіскрених очий панї дому.
— Алеж Юлечко, — говорить вона дзвінким, дивно проймаючим голосом, — не робиж мені тої прикрости, роздягни ся, присядь на хвилечку! Я занята, се правда, але так… знаєш, така вже моя вдача, що анї хвилї не можу дармувати. Я би се могла і по обідї зробити, ну, але знаю, що ти менї сего за зле
