її уст тремтїли судорожно, а в руках мняла раз у раз наперфумовану батистову хусточку. Хто її близше приглянув ся, той мусїв достерегти, що не любила ніколи довший час спочивати очима на однім предметї, що часто якось мимовільно з привички озирала ся, щоби хто її не підслухував і таксамо часто, машинально поправляла складки своєї сукнї. Навіть в тих хвилях, коли сміяла ся, коли слова рвучим потоком плили з її уст, — навіть в тих рідких хвилях видно було якийсь вираз терпіня і трівоги на її лицї, щось таємне і принадливе мов загадка, а глибоке мов гірське озеро.
— А якже, а якже! — з усміхом щебетала Анєля, винимаючи з комоди велику срібну тацу з емалїованими на ній головками ангеликів, що би то було, як би моя Юлечка не мала раз якогось страховиіного прочутя, не переживала смертельної трівоги! Ну, ну, вспокій ся, моя любочко, і скажи, яким прочутєм ти знов мучиш ся?
— Жартуєш, Анєльцьо, — сумовито відповіла Юльця. — Щаслива ти, що можеш жартувати! Такий уже, видно, твій темперамент. Як я тобі завидую його! Ах, а я!… Ну, але сим разом, люба моя, не в прочутях дїло. Бою ся дуже, щоб не було щось геть гіршого!
Легенька хмарка пробігла по лицї Анєлї. Зупинила ся на серединї покою, несучи тацу, щоби поставити її на столї, і пильно зирнула в лице своєї товаришки.
— Хочеш мене занепокоїти! — сказала і додала з усміхом: — Не знаю, чи се тобі вдасть ся. Знаєш, у мене нинї щасливий день: муж по пятилїтній неприсутности вертає до мене зі служби. Ну, так щож там таке, говори!
— Бій ся Бога, Анєльцю, — скрикнуа Юльця. — Як ти можеш таке говорити! „Хочеш мене занепокоїти!“ Хтось би міг собі подумати, що я завидую тобі родинного щастя і бажаю його затроїти!
— Хто знає! — сміючись вимовила Анєля. — По вас старих самотницях, усего сподівати ся можна.
І поставивши тацу на столї, принесла велику коробочку і висипала з неї на тацу ріжнобарвних карток візитових білєтів з бажанями, запросинами і запитами, а потім супокійно, систематично почала розкидати по таці ті докази сердечного,
рухливого і обіймаючого широкі круги товариського житя. З правдиво жіночою ґрацією розкидала їх так, що в тім ніби неладї видно було певну провідну думку, навіть певне невинне кокетство.
