не приймеш.
— Щож знов, Анєльцю! Аджеж власне задля того…
— Нї, нї, не кінчи, не говори мені нїчогісенько: задля сего чи задля того! — перебила їй господиня, притулюючи їй свою білу, пухку, маленьку ручку до уст і силою втискаючи її на крісло. — Коли вже ти прийшла до мене, то на певно знаю, що не без причини. І добре зробила, що власне тепер прийшла, — додала по хвилевій мовчанцї, підчас котрої її приятелька знимала капелюх. — Мариня пішла до міста, діти ще в школї, можемо поговорити свобідно.
— Але твій чоловік, — з виразом якогось заклопотаня промовила друга дама, — аджеж він сьогодня має приїхати, не правда?
— Власне, власне! — живо відмовила Анєля, — але аж вечером. Антось писав менї з Перемишля, що мусить там ще полагодити якісь формальности.
— Ну, то добре, коли так! Я думала, що з рана приїде, тим поїздом, що власне о девятій надійшов.
— Що ти мовиш! — скрикнула Анєля з жартовлимим обуренєм. — Тепер вже пів до одинайцятої. Як би був тим поїздом приїхав, то вже би давно був у мене. О, я його знаю! Він би не видержав так довго.
Уста її і очи заблисли при тих словах напів жартовливим на пів роскішним усміхом.
— Ах, так! Без сумнїву! — сказала Юльця. — Вспокоюєш мене цїлковито. А щоби перейти на те, що я тобі мала сказати — додала, мимоволі понижуючи голос, — то… може воно й нїчого, може се так тілько… Але ти знаєш, яка моя натура. Нехай що небудь найменше, я зараз перелякаю ся так, що крий Боже.
Вираз її лиця, її очи і цїла її подоба, бачилось, потверджували правду тих слів. Все в ній проявляло ненастанний внутрішний неспокій, і то не хвилевий, але якийсь орґанічний, вроджений, що плив з недостачі рівноваги між поодинокими силами її душі, між чутєм і волею, між бажанями і спосібністю до їх заспокоєня. Хоч ровесниця Анєлї, хоч не менше від неї вродлива і одягнена в елєґантний візитовий стрій, вона все таки виглядала о яких десять лїт старшою від своєї товаришки. Її величезні русяві коси обвиті довкола голови, бачилось пригнітали те низьке чоло, порисоване вже легенькими морщинками, те блїде, дрібне, доцвитаюче личко з блискучими очима, що раз у раз бігали неспокійно. Коли говорила, кінчики
