15
середник хоч би для найвзнеслішої людської ціли. Се є правдивий трагізм цілого українського народу, що у його провідних шарів реліґія не стала для них ціллю життя без огляду на другі життєві інтереси. А шкода, бо саме лиш надприродно понята реліґія робить з людської істоти людину етично здорову, морально кріпку — словом характерну людину з переконаннями. Одиницю веде вона до Бога, а нації дає одиниці, які всюди будуть добрі на своїм місці. Реліґія так понята не лиш не зменшує вартости людини для національної справи, а хіба противно, дає нації етично і духово кріпку армію, на якій можна будувати. Лиш так понята реліґія дає характери. Коли би такий Марко Грушевський справді був вірив у ту реліґію, в імя якої вдягав він на себе епископські ризи, та з якої жив, то певно на згіршення своїх вірних не впав би був так низько і як член своєї церкви і як українець, але принаймні хоч в части був би поступив так, як сей, незнаний нам ближче, мослємін Різедін син Фаредіна з Туркестану.
|
|
|
Теодор Бурпіта. |
Хтось з неба сміявся сонця блеском,
Горіли цвіти райдужно — фреском…
Горіли…
Блистіли…
Тремтіли…
Перли самоцвіти.
Хтось дмухав на річку, хвилі грали,
Бурунні струї мов танцювали…
Ділились…
Мінились…
Котились…
Плесом річки далі.
Хтось грав на цвітах, мов на роялі,
Колихав ніжно лелії білі…
Колихав…
Пригортав…
Цілував…
Головоньки сніжні.
Пестив хтось вії чаром предивним,
Манив хтось серце співом розливним…
Дзвінким…
Гомінним…
І ніжним…
Мов очі дівочі.
|
|
