нічно-Західньої округи, барон фон Шредер, улюбленець кайзера, що мав славу всесвітнього дуелянта.
І тут у блискучому вечірньому туалеті, він зустрів Джой Ґастел, яку до цього часу зустрічав лише в хутрах та мокасинах, десь на шляху. За столом він сидів поруч неї.
— Я почуваю себе, як риба, яку витягли з води, — признався він — Як бачите, всі тут такі пишні. Мені і не снилося, що справжня східня розкіш існує на Клондайку. Подивіться хоч на фон Шредера. Він має навіть парадного жекета, а Конседайн натяг крохмальну сорочку, дарма що в мокасинах. Як же вам подобається моє вбрання?
Він повів плечима, наче хотів, щоб Джой похвалила.
— Воно виглядає, наче ви потовщали з того часу, як його пошили, засміялася вона.
Ні, не так. Вгадуйте.
— Воно з когось іншого.
— Вгадали. Я купив його за добрі гроші від одного службовця Акційного Товариства.
— Сором, що службовці такі вузькоплечі, співчутливо зауважила вона. Але ви не сказали, як вам подобається моє вбрання.
— Я не можу, — сказав він. — Мені забиває дух. Я так давно вештаюсь по цих шляхах. Мене наче громом ударило. Я мало не забув, що жінки мають руки і плечі. Як і мій приятель Шорті, я завтра вранці, коли прокинусь, то скажу, що це був сон. В останнє я бачив вас на Скво-Крік.
— Я була сама, як скво, — перебила вона.
— Я не хотів цього сказати. Я згадав, що лише на Скво-Крік я довідався, що ви маєте ніжки.
— І я ніколи не забуду, що ви їх мені врятували, — сказала вона. Відтоді я увесь час хотіла вас побачити, щоб подякувати (він благаючи здвигнув плечима). Ось через що ви сьогодні опинилися тут!…
— Ви попрохали полковника запросити мене?
— Ні! Не його, а місіс Бові. І я прохала її посадовити мене за столом поруч вас. І тут мені пощастило. Всі розбалакалися. Слухайте і не перебивайте. Чи знаєте ви Моно-Крік?
— Знаю.
