Тимчасом Смок вовтузився з парою черевиків. Грубі вовняні шкарпетки були занадто товсті, щоб озути на них. Він глянув, благаючи на Шорті, але той похитав головою.
— Нічого не можу зробити. Якби я мав тонкі шкарпетки, я б не позичив їх вам. Товаришу, озуйте краще мокасини. Ви напевне одморозите собі пальці в такому недоладному взутті, як це
— Я заплатив за них п'ятнадцять долярів, та ще за поношені, — сказав жалібно Смок.
— Я гадаю, що там усі будуть у мокасинах.
— Але там, Шорті, будуть жінки. Я сидітиму за обідом з справжніми живими жінками, — місіс Бові та багатьма іншими, так казав мені полковник.
— Ну, мокасини не зіпсують їм апетиту, — додав Шорті: — дивно тільки, чого хоче від вас полковник?
— Я не знаю; може, він чув, що я знайшов Озеро Несподіванок. Потрібні гроші, щоб осушити його, а Гугенгейми шукають, куди вкласти свій капітал…
Думаю, що так воно і є. Ви маєте рацію, беріть мокасини. Підійдуть! Піджак западає і морщиться, та це ще не велике лихо. Як попоїсте добре, він трохи видметься. А коли у жінок будуть падати хусточки, то хай собі лежать. Не піднімайте. Щоб там не трапилось, ви не нахиляйтеся!
Як і личило фахівцеві на високій платні та представникові великої фірми Гугенгейм, полковник Бові жив в одному з найкращих будинків Давсона. Зроблений з брусків, що правда обтесаних руками, цей дім мав два поверхи і був такого невиданого розміру, що міг пишатися великою світлицею, що була тільки для гостей і ні для чого іншого.
Великі ведмежі шкіри застилали непофарбовану дощану підлогу, а по стінах висіли роги оленів і карібу. Тут у великій грубі горіли дрова, і тріщав огонь у камині. І як раз Смок зустрів вибране товариство Давсона, — не просто вискочок мільйонерів, а цвіт, окраску міста, людей, що зібралися з усього світу, таких як Вербертон Джонс, дослідник і письменник, капітан Конседайн з кінної поліції, Гаскель, уповноважений Товариства ло розробці золота Пів-
