погляд, Шенка Вільсона, помандрувавши далі, спинився на Брекові.
— Я думаю, що новоприбулий міг би пояснити це, якби схотів.
Брек почував себе ніяково, бо всі очі скерувалися на нього.
— З ним Сам перешептувався до того, кудись подався, — ввернув хтось.
Слухайте, містер Брек, — провадив далі Шенк Вільсон. — Ви перебили засідання і ви повинні пояснити, що це все значить. Про що ви шепталися там?
Брек, боязко відкашлявшись, відповів:
— Я хотів виміняти трохи харчів.
— На що ви міняли?
Звичайно, на пісок.
Де ви його дістали?
Брек не відповів.
Він вештався вгорі по Стюартовій, — сказав хтось, кого не питали. — Я проходив повз його табір тиждень тому, коли полював. Скажу вам, що він поводився якось дуже по таємничому.
— Пісок не звідти, — сказав Брек. — Там є тільки мало чого варте гідравличне пристосування.
— Вивертайте ваші кишені та показуйте свій пісок, — сказав Вільсон.
Я кажу вам, що це не звідси.
— Байдуже, показуйте, його.
Брек наче хотів одмовитись, але всі навколо дивилися на нього погрозливо. Нехотя він поліз у кишеню своєї куртки. Витягаючи свою перешницю, він нею стукнув об щось тверде.
— Витягайте все, — гукнув Шенк Вільсон.
І він витяг самородка, такого величезного та жовтого, якого ніхто з присутніх ніколи не бачив. Шенк Вільсон роззявив рота. З шестеро людей, тільки оком кинувши, метнулися до дверей. Вони опинилися в дверях всі разом і, напираючи, з лайкою та сваркою почали протискатися. Суддя все з перешниці висипав на стіл. Побачивши золоті самородки, ще чоловік з шестеро подалося до дверей.
— Куди ви збираєтеся? — спитав Елі Гардінг, коли Шенк кинувся йти.
— За собаками, звичайно.
