Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/90

Цю сторінку схвалено

що сидів біля печі; той встав і пішов, протискуючись до дверей 

— Куди ви, Саме? — спитав Шенк Більсон.

— Я зараз же повернуся, — сказав Сам. — У мене є справа.

Смокові було дозволено ставити свідкам запитання. Гардінг саме ставив свої запитання і давав свої відповіді, як з надвору почулося скавчання собак у запряжці і рип санок, що від'їздили. Хтось із тих, що були ближче до дверей, виглянув.

— Це Сам і його товариш з запряжкою собак що духу погнали по дорозі до Стюартової річки, — оповістив чолов'яга.

Ніхто не вимовив ані слова пів хвилини, але всі виразно переглянулися, і якийсь неспокій огорнув юрбу. Краєм ока Смок побачив, що Брек, Люсі та її чоловік перешептуються.

— Кажіть далі, ви, грубо звернувся Шенк Вільсон до Смока. — Скорочуйте свої запитання! Ми знаємо, що ви хочете довести, що другий берег не було оглянуто. Свідок не заперечував. Ми також. В цьому не було потреби. Ніякі сліди не вели до того берега. Сніг був невтоптаний.

— Дарма, що так, на другому березі була людина, — змагався Смок.

— Нас, хлопче, не піддуриш. На Мак-Квесчек людей не багато, і ми всіх уже допитували, де хто був у той саме час.

— А кого ви це прогнали з табору два тижні тому? — спитав Смок.

— Алонза Мірамара, мехіканця. Але що має спільного цей злодій з вашою справою?

— Нічого, тільки те, що ви не допитували його, пане суддя.

— Він пішов вниз річкою, а не вгору.

— Звідки ви знаєте, куди він подався?

— Бачив, як він відходив.

— І це все, що ви знаєте про нього і про те, що сталося з ним?

— Ні це не так, юначе. Я знаю, і ми всі знаємо, що він мав на чотири дні їжі і не мав рушниці, шоб підстрелити собі щось. Якщо він не добився до якогось селища на Юконі, то вже давно десь загинув.

— Я гадаю, що ви взяли на облік усі рушниці, що є в цій країні, — гостро зауважив Смок.

Шенк Вільсон розсердився.

— Ви ставите мені запитання так, ніби то я обвинувачений. Давайте сюди інших свідків. Де француз Луі?