ва крали харчі. Одчого вони прогнали з табору й не дали йому ані крихти їжі і ні однго сірничка. Він зробив біля сорока миль і протримався два дні, поки не замерз. Два тижні тому вони прогнали другого. Дали йому на волю: або ніякої їжі, або десять батогів за кожну денну пайку. Він витримав сорок ударів, поки не знесилився. А тепер вони спіймали вас, і всі до останнього переконані, що ви таки вбили Кайнеда.
Чоловік, що вбив Кайнеда, стріляв і в мене. Його куля прострочила шкіру у мене на плечі. Хай вони відкладуть суд, поки хтось не піде і не пошукає на березі, де заховався убивця.
— Даремно. Вони вірять Гардінгу і п'ятьом французам, що з ним. Окрім того, вони ще нікого не повісили, а їм хочеться цього. Ви бачите самі, життя досить одноманітне. Вони не мають нічого путнього, а погоня за Озером Несподіванок вже стомила їх. Вони на початку зими ще дечого шукали; а тепер зовсім облишили. Тут почала ширитися цинга, і серед них назріло роздратування.
— І тепер саме лихо мене принесло сюди; був коментарій Смоків. А скажіть, Бреку, як ви потрапили до цієї братії?
— Одержавши заявки на Скво-Крік, я розпочав роботи і поставив кілька чоловік, а сам пішов сюди дорогою по Стюартовій, шукаючи Дві Хати. Вони не прийняли мене, так що я розташувався вище по Стюартовій. Як раз оце я вернувся вчора за їжою.
— Щонебудь знайшли?
— Нічого. Але я думаю, що я винайшов гідравличне пристосування, що функціонуватиме дуже добре, коли країна відживе. Це черпак на золото.
— Почекайте урвав, — Смок. — Заждіть хвилинку. Дайте мені поміркувати.
Обмірковуючи то, що йому спало на думку, він чув голосне хропіння поснулих.
— Скажіть, Бреку, чи повідкривали вони мої м'ясні пакунки, що я привіз на собаках?
— Двоє. Я пильнував. Вони поклали їх до Гердінгових речей.
— Вони нічого не знайшли?
— М'ясо.
— Добре. Там пакунок у темній парусині; він залатаний оленячою шкірою. Ви знайдете там кілька фунтів самородного золота. Ні ви,
