— Ви можете дістати по зубах, і я вам таки заткну горлянку, якщо ви знов обізветеся. Ви можете відповідати на питання пізніше. Тепер, хлопці, ми люди порядні і додержимося законів, ми зробимо, як слід, за всіма правилами. П'єр, як ви думаєте, як далеко ми од'їхали?
— Я гадаю, що буде миль двадцять.
— Гаразд. Ми заберемо майно і поїдемо з ним і з бідним Джо до Двох Хат. Я гадаю, що ми бачили і можемо посвідчити; цього буде досить, щоб його повісити на шибиниці.
Через три години після того, як стемніло, забитий, Смок і його полонителі, приїхали до Двох Хат. При світлі зірок Смок нарахував з двадцятеро недавно збудованих хаток, що тулилися біля більшої і давнішої хати на березі ріки. Його пхнули до цієї старої хати, і там він побачив господарів: якогось молодого велетня, його дружину і старого сліпого чоловіка. Жінка, котру її чоловік називав Люсі, була кремезна постать, так званий прикордонний тип. Старий дід, як потім Смок довідався, був довгими роками мислівцем на Стюартовій річці й осліп минулої зими. Табір Двох Хат — про це він також довідався згодом, — минулої осени заснували дванадцять чоловік, що прибули на шести із дощок збитих човнах, навантажених харчами. Тут, на займищі Двох Хат, вони знайшли сліпого мислівця і біля його хати побудували свої власні. Ті, що прибули пізніше, діставалися сюди вже по кризі на собаках, вони потроїли населення. В таборі було досить м'яса; поселенці знайшли добротний — хоч і в малій кількості — пісок і почали коло нього працювати.
За п'ять хвилин уже всі мешканці Двох Хат товпилися в кімнаті. Смока пхнули в куток, на нього не звертали уваги і лише суворо поглядали; руки і ноги було йому зв'язано ремнями з оленячої шкіри. Він нарахував тридцять вісім людей, — дикий, похриплий натовп, здебільшого з прикордону Сполучених Держав, або з Верхньої Канади. Його полонителі знов і знов розповідали, як вони його спіймали, і навколо кожного з них стовпилися схвильовані і розлючені слухачі. Чути було вигуки: «Чого нам чекати! Лінчуймо його». А якогось здоровенного ірляндця лише силоміць спинили, бо він кинувся на беззахисного в'язня, щоб побити його.
Роздивляючися на людей, Смок побачив знайоме обличчя. То був
