— І ви повідаєте нам вашу систему?
— Звичайно.
— І ви обіцяєте ніколи більш не грати в рулетку у Давсоні?
— Ні, сер, — рішуче відповів Смок. — Я обіцяю не грати більше за цією системою.
— Мій Боже! — гукнув Моран. — Чи не маєте ви ще яких інших систем?
— Почекайте, — сказав Шорті. — Я хочу поговорити з моїм товаришем. Ходімо туди, Смоку, на бік.
Смок пішов з ним у затишний куток кімнати, й сотні цікавих очей сконцентрувалися на ньому й Шорті.
— Слухайте, Смоку, — хрипко зашепотів Шорті. — Можливо, що це й не сон. В такому разі ви продаєте систему надто дешево. Ви можете здобути весь світ цією грою. Цілі мільйони. Потрусіть їх! Потрусіть їх гарненько!
— А коли це все сон? — тихо запитав Смок.
— Тоді за ради сну потрусіть цих грачів, як слід. Чи варто бачити сни без доброго кінця?
— На щастя, це не сон, Шорті.
— Тоді, якщо ви продаєте за тридцять тисяч, я ніколи не подарую вам цього.
— Коли я продам це за тридцять тисяч, ви кинетеся мені на шию і побачите, що ви зовсім не спите. Це не сон, Шорті. Через дві хвилини ви побачите, що не спали весь цей час. І дозвольте мені сказати вам, що, коли я продам це, то я мушу продати.
Повернувшись до столу, Смок сказав власникам ігрищ, що він не змінив свого наміру. Вони видали йому розписки, кожний на три тисячі.
— Бертіь золотим піском, — застеріг Шорті.
— Я хотів прохати, щоб мені одважили піском — сказав Смок.
Власник Елькорну розміняв їхні розписки, і Шорті одержав золотий пісок.
— Тепер я не хочу прокидатися, — сказав він, піднімаючи дорогоцінні мішки. — В цілому це буде сімдесят тисяч. Було би великим марнотратством зараз розплющити очі, вилізти з ковдр та заходитися біля сніданку.
