— Чудно, що ви не граєте, сказав якось Шорті Смокові одного вечора у Елькорна. Невже вам і не кортить?
— Воно кортить, відповів Смок. Але у мене в голові статистика. Я волію грати так, щоб виграти.
Навколо них у величезній кімнаті стояв галас та тріскотня десятка ігор: люди, одягнені в хутра та мокасини, пробували свого щастя. Смок показав рукою на все це товариство.
— Погляньте на них, — сказав він. — Це ж проста математика, що вони більше загублять, ніж виграють цього вечора Більша частина їх програє навіть тепер.
— Ви справді дужі в математиці. — здивовано сказав Шорті — І взагалі, ви маєте рацію. Але є такі речі, як факти. І справді, бувають хвилини щастя. Бувають часи, коли кожний може виграти, це я знаю, бо одного разу бачив таку гру, коли банк не взяв нічогісінько. Єдиний спосіб виграти — це чекати, поки прийде твоє щастя, а тоді грати до краю.
— Це здається простим, — критично сказар Смок. — Таким простим, що я навіть не розумію, як це люди можуть програвати.
— Лихо в тому, — сказав Шорті. — що більшість людей нерозумно поводяться зі своїм щастям. В одному випадку я теж у дурні пошився. Щастя треба вміти знайти та вдержати.
Смок похитав головою
— Це теж статистика, Шорті. Більшість людей невірно розуміють своє щастя.
— А хіба вам ніколи не приходило почуття, що все що вам треба зробити, це поставити грощі та взяти на них виграша?
Смок засміявся.
— Я занадто боюся, що щастя буде проти мене. Але я от що скажу вам, Шорті. Я саме тепер кину доляра на «високу карту», і побачимо, чи дасть вона нам щось на випивку.
