Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/6

Цю сторінку схвалено

— Тільки не кажіть цього О'Гарі, — попрохав Кіт. — І дайте мені чорні окуляри.

Наслідком цього було те, що О'Гара почав співчувати йому і з запалом говорити про той час, коли Хвиля зіпнеться на власні ноги.

На щастя своє Кіт Беллю мав власні кошти. Хоч невеликі вони були, порівнюючи з іншими, але ж вистачало на те, щоб належати до кількох клубів та утримувати студію в Латинському кварталі. Що правда, з того часу, як він став спільником О'Гари, його витрати значно поменшали. Йому ніколи стало витрачати гроші. Він тепер ніколи не заглядав у студію, не частував місцевої богеми славетними гарячими вечерями. Але він ніколи й не мав тепер грошей, бо Хвиля завжди забирала їх дочиста, висмоктуючи не тільки його мозок, але й кишеню. Були ілюстратори, що періодично відмовлялися ілюструвати, друкарі, що періодично відмовлялися друкувати, та конторські співробітники, що частенько відмовлялися виконувати свої обов'язки. В таких випадках О'Гара тільки дивився на Кіта, а Кіт робив решту.

Коли пароплав Екселсіор прибув з Аляски і привіз новини про Клондайські розсипи, що звели з глузду всю країну, Кіт зробив цілком легковажну пропозицію.

— Слухайте, О'Гаро, — сказав він. — Це захоплення золотом буде зростати  Повернуться дні 49-го року. А що, як я чкурну туди, за матеріялом для Хвилі? Я сам покрию свої витрати.

О'Гара похитав головою.

— Не може контора обійтися без вас, Кіте. До речі, ще нема й години, як я бачив Джексона. Він по завтрьому вирушає до Клондайку і згодився надсилати нам щотижня дописи та світлини. Я не пустив його, поки він не дав цієї обіцянки. А найкраще те, що це нам нічого не коштуватиме.

Того самого дня Кіт ще раз почув про Клондайк, коли забіг до клубу, і в одній з ніш книгозбірні здибався зі своїм дядьком.

— Здорові були, дядю! — привітався Кіт, кидаючися в шкіряне крісло та простягаючи ноги. — Призволяйтеся, коли хочете!

Він замовив коктейль, але дядько задовольнився слабим національним питвом — кларетом, який він завжди пив. Він глянув з гнівливим докором на коктейль та на обличчя свого небожа. Кіт побачив, що дядько збирається його картати.

— Мені лишається тільки хвилинка, — сповістив він похапливо. —