змагання з цим Шорті, людиною що ніколи не розгорнула книжки та не могла б відріжнити опери від кеквока, або епосу від ребусу.
— Шорті, я маю намір загнати вас на смерть. У мене відмінилися всі клітинки мого тіла з того часу, як я трапив до Дайї. Мої м'язи тугі, як мотузки, міцні та гнучкі, як змії. Кілька місяців тому я радий був би написати про себе такі слова, але ще не міг тоді написати таке за себе. Я мусів пережити це з початку, а коли я пережив це, нема потреби писати. Тепер я справді міцний, витривалий чоловік, і ніхто з горян не може зачепити мене, без того, щоб не одержати здачі. Ідіть наперед та побігайте з пів години. Лютуйте, скільки хочете, а я таки буду перший. Поскачете в мене цих пів години.
— Овва, — весело засміявся Шорті. — Не суньтеся попереду батька в пекло, а краще уступіться з дороги і дозвольте вашому батькові показати, як ходять.
Кожний з них по черзі йшов пів години спереду. Вони більше не розмовляли. Рух зогрівав їх, хоч дихання замерзало у них на обличчях, від уст до підборіддя. Мороз був такий лютий, що вони майже без перестанку рукавицями терли собі носи та щоки. Коли вони хоч на кілька хвилин давали спочинок рукам, то їхні обличчя так дубіли від морозу, що тільки надзвичайно міцне розтирання відновляло циркуляцію крові.
Часто вони думали, що йдуть уже на чолі походу, але завжди наздоганяли ще більшу кількість людей, шо вирушили раніше. Траплялося, що окремі гуртки людей намагалися йти поруч з ними, але через яку милю — дві приставали і зникали в темряві позаду їх.
— Ми ходили всю зиму, — зауважив Шорті, — а всі ці роззяви, що розм'якли, вилежуючись по своїх хатах, гадають, що можуть іти врівень з нами. Якби вони були з іншої глини зліплені, то це була б інша справа. Бо тільки зліплені з іншої глини можуть справді ходити.
Якось Смок запалив сірника та глянув на годинника. Він більше не робив цього, бо мороз так кусонув його за оголену руку, що пройшло пів години, поки він знов став відчувати, що у нього є рука.
— Чотири години, — сказав він, коли знов натяг рукавиці, — а ми вже випередили чоловік з триста.
— Триста тридцять вісім, — поправив Шорті. — Я рахував. Уступіться з дороги, чоловіче. Дайте пройти тому, хто вміє ходити.
