Тоді встряв Шорті. Він кинув рубати кригу і став позад Спреґа.
— А ну вистреліть, — сказав Шорті, замахуючись сокирою. — Мені так і кортить розхряпати вам голову! Ну, починайте танцювати!
— Але ж це заколот! — сказав Стайн. — Ви наймалися, щоб коритися нашим наказам.
Шорті повернувся до нього.
— О, вам теж дістанеться, як тільки я справлюсь із вашим товаришем. Ви, свиня паршива, падлюка ви!
— Спреґ, — сказав Кіт. — Я даю вам не більше, як тридцять секунд, щоб заховати цю зброю та взяти весла.
Спреґ завагався засміявся коротким гістеричним сміхом, заховав пістоля й наліг на весла.
Дві години вони цаль за цалем, прокладали собі шлях повз скелі, де шумували хвилі. Кіт уже боявся, чи не помилився він. І коли він уже майже ладен був повернутися назад, вони підпливли до вузької протоки, не більш, як двадцять футів завширшки; вона вела у закритий рейд, де найдужчий вітер ледве борознив поверхню. Це була гавань, до якої трапляли човни, що вирушили раніше. Вони злізли на похилий берег, а обоє господарі, знесилені, лежали в човні: Кіт і Шорті нап'яли намета, розклали багаття та почали куховарити.
— Як, Шорті? Паршива свиня, падлюка? — запитав Кіт.
— Хай мене чорти візьмуть, як я що пам'ятаю, — відповів той. Але він такий саме й є.
На ніч вітер затих і зробилося холодно та ясно. Чашка кави, поставлена на холод, щоб прохолонула, через кілька хвилин взялася кригою в півцаля завтовшки. О восьмій годині, коли Спреґ і Стайн уже загорнулися в свої ковдри і знесилені спали, Кіт вернувся з олгядин човна.
— Великий мороз, Шорті, — сповістив він. — Вже вся затока взялася кригою.
— А що ви збираєтеся робити?
— Є тільки один вихід. Озеро, звичайно, замерзне насамперед. Бистрінь річки ще може продержатися кілька день. Тепер кожний човен, що затримається завтра в озері Ле Барж, залишиться тут до наступного року.
— Ви гадаєте, що ми повинні вирушити сьогодні ввечері? Зараз?
Кіт притакнув.