— Ти знесилений, — заперечував Джон Беллю. — Ти не маєш нічого.
— Я знайшов роботу. Дивіться на вашого небожа Кристофера Смока Беллю! Він має роботу! Він слуга джельтмена. Він має роботу на сто п'ятдесят долярів на місяць на хазяйських харчах. Він вирушає до Давсону з двома денді та другим слугою джельтмена за походного кухаря, човняра та найголовнішого попихача. А О'Гара і Хвиля хай проваляться до пекла. Бувайте!
Джок Беллю був зовсім ошелешений і спромігся лише пробурмотіти:
— Не розумію нічогісінько.
— Кажуть, що в Юконському басейні багато ведмедів, — сказав Кіт. — У мене тільки одна пара білизни, так ось я ще піду, пошукаю ведмедини. Оце й усе!
Смок Беллю йшов вздовж берега, хитаючись від поривів дужого вітру, що віяв майже ненастанно. В сірому світанку шестеро човнів навантажували дорогоцінною поклажею, перенесеною через Чількут. Це були незграбні, саморобні човни, сколочені так-сяк людьми, що ніколи до того не будували човнів, з дощок, що їх вони напиляли з зелених хвойних дерев. Один човен, уже навантажений, саме вирушав, і Кіт спинився, щоб подивитися.
Вітер, що був ходовим на озері, тут віяв просто на берег, гонячи брудні хвилі на мілину. Люди, що мали виїхати човном, бродили по воді у високих гумових чобтях, підштовхуючи човна на глибінь. Вони мусіли заходжуватися біля цього аж двічі. Поки вони влізли до човна і взялися за гребки, їх винесло назад на берег. Кіт помітив, що бризки води на боках човна швидко беруться кригою. Третя спроба була трохи вдаліша. Останні два чоловіки, що влізли в човна, були мокрі по пояс, але човен зрушив з місця. Вони незграбно налягли на важкі весла і почали повагом віддалятися від берега. Тоді вони приладнали вітрило, зроблене з вовняних ковдр, але порив вітру нап'яв його і в третє кинув їх назад на берег, що вже замерзав.
Кіт посміхнувся сам собі й пішов далі. Це було те саме, чого і він мусів братися, бо у своїй новій ролі слуги джельтмена мав вирушати таким човном цього самого дня.
