цалів, і крига почала відкладатися на тихих ставках, дарма, що весь час віяв буйний вітер. Одного дня, над вечір, в перервах дужого вітру, Кіт та Джон Беллю допомагали братам вантажити човна, а потім стежили, як він поволі зникав на озері за сніговою запоною.
— Тепер переспати нічку, а рано вранці вирушати, — сказав Джон Беллю. — Якщо нас не захопить сніговиця на верхах, ми дістанемося до Дайї по завтрьому ввечері. А якщо нам пощастить захопити пароплава, ми будемо в Сан-Франціско через тиждень.
— Ви задоволені вашим подорожуванням? — спитав Кіт неуважно.
Їхній табір останньої ночі на озері Ліндерман уявляв з себе сумні покидьки. Всі потрібні речі, разом з наметом, забрали брати. Дрантивий брезент напнутий від вітру, лише почасти захищав їх від снігу. Вечерю вони варили просто на вогні, користуючись якимись двома побитими і непотрібними дорожніми посудинами. Все, що залишилося у них, це їхні вовняні ковдри та харчів на кілька день.
З того часу, як відїхав човен, Кіт зробився якийсь неуважний та стурбований. Дядько зауважив його стан, але з'ясував це тим, що скінчилася їхня важка праця. Тільки раз підчас вечері Кіт заговорив.
— Дядю. — сказав він неуважно, — після цього, я хочу, щоб ви мене звали Смоком. Я таки обкурився за цю подорож, чи не так?
П'ятьма хвилинами пізніш він зник у напрямку табору, де тулилися під своїми наметами шукачі золота, що ще переносилися або будували свої човни. Він проходив кілька годин, а коли, повернувшись, загорнувся у свої ковдри, то Джон Беллю вже спав.
У темряві буряного ранку Кіт виліз із ковдр, висушив на вогні панчохи, якими відігрівав свої замерзлі черевики, зварив каву та підсмажив сала. Це була мізерна їжа. Зараз по сніданку, вони згорнули свої ковдри. Коли Джон Беллю повернувся, щоб попростувати до Чількутського шляху, Кіт простяг йому руку.
— Бувайте здорові, дядю, — сказав він.
Джон Беллю глянув на нього і від несподіванки вилаявся.
— Не забувайте мого ймення. Смок, — сказав Кіт.
— Але що ти збираєшся робити?
Кіт махнув рукою на північ, у напрямку озера, що хвилювалося від бурі.
— Чи варто вертатися назад, коли дістався так далеко? — спитав він.
— Між іншим, я розкуштував смак ведмедини, і вона мені сподобалась. Я іду далі.
