— Що скаже Шорті? — ця думка якось примхливо промайнула у нього в голові, коли жіноча рука відпустила його руку. Майже ревнуючи, він подивився в обличчя фон Шредера і Джоніса і здивувався, як це вони досі не звернули уваги на ту милу і чарівну жінку, що сиділа поруч його.
Його розбуркав голос, і він зрозумів, що вона вже якийсь час щось говорить йому.
— Як ви знаєте, Арізона Біль є білий індіян, — скзала вона.
— А Великий Олаф мислівець на ведмедів, цар снігів, могутній дикун. Коли йдеться за те, хто витриваліший у ході, то з ним навіть індіянові не тягатися; він ніколи не знав іншого життя: тільки пустелю і холод.
— Про кого це ви? перебив її через стіл капітан Конседайн.
— Про Великого Олафа, — відповіла вона: — Я оце саме розповідала містеру Беллю, який він ходок.
— Ваша правда, — басом сказав капітан. — Великий Олаф найкращий на Юконі ходок. Він і самого чорта зажене, коли піде по снігу чи по кризі. Він 1895 р. розносив депеші в нашій окрузі, і це після того, як двоє поштарів замерзло на Чількуті, а третій провалився в ополонку на Тридцятій Милі.
Смок, їхав на Моно-Крік, не поспішаючи, бо боявся до перегонів потомити своїх собак. Він також добре оглядав кожну милю шляху, позначи місця, де міняти собак. Така сила людей взяла участь у цих перегонах, що сто десять миль шляху скидалися на справжнє село, що тяглось без кінця. Скрізь по шляху були станції, де міняли собак. Фон Шредер, що брав участь тільки як спортсмен, мав не менш як одинадцять запряжок, він їх міняв що десять миль. Арізоні Білеві було під силу мати лише вісім запряжок. Великий Олаф мав сім, стільки як і Смок. Окрім них в перегонах брало участь ще сорок чоловік. Навіть на золотій півночі не щодня на перегонах випадав такий приз, як мільйон долярів. Постягали собак з цілої країни. Усіх швидких витривалих собак немов гребінцем вичісували з ярів та таборів, а ціна на них подвоїлась, а то й почетверилася, бо почалася скажена спекуляція.
Ділянка черга три, нижче Дісковері, була десятьма милями ви-
