Ні один закон, ні людський, ані божеський, не сягає за 53° північної широти.
Ян качався на долівці, дряпаючись і копаючись. Він боровся тепер руками й ногами, боровся люто, мовчазно. Двоє з трьох, що повисли на ньому, гукали, даючи один одному вказівки, і намагалися скрутити невгамовного волосатого чорта. Третій страшенно заводив: палець його був у Янових зубах.
— Кинь, Яне, змагатися й заспокойся! — задихавшись, промовив Червоний Біль, схопивши Яна міцно за шию.
— Чому ти не хочеш по-людському піддатися, щоб ми тебе повісили?
Але Ян не випускав пальця з рота, качаючись по шатряній долівці та перевертаючи горшки й каструлі.
— Ви не джентльмен, сер, — докоряв йому містер Тейлор, тіло йому рухалося, слідом за пальцем, якого він намагався як-небудь вирвати з Янового рота.
Ви вбили містера Ґордона, найхоробрішого і найчеснішого із джентльменів, що їздили непротоптаними шляхами на собаках. Ви безчесний вбивця, сер.
— З вас кепський товариш, — перебив його Червоний Біль. — Будь ви чесна людина, то віддали-б себе повісити без усякого скандалу.
