заперечую; кажу, що не знаю. Так от давайте надумаємо, куди б нам скермувати…
— А чорт би тебе взяв! — перебив Кент злісно, переймаючи його вимову. — Я вже сам скермую, куди треба. А ти сиди собі і не ворухнись, а то зараз же до Мойсея на той світ виряджу.
— Ради матери моєї…
— Хай її бог милує, якщо вона любить вас.
— А що ти там робиш? — матрос якось зарухався, а той уже й рушницю до лоба приклав. — Тихо мені! А то як рухнешся, то тут тобі каюк!
Важко було Кентові вправитися з матросом, він ні на мить не відривав рук від рушниці. Але колись він був ткачем, і тому швидко сплутав матросові руки й ноги. Потім виволік його з хатини й поклав під стіною, з боку річки, щоб звідти міг придивлятися за ходом сонця.
— Можете собі думати до дванацяти годин, а там…
— Ну, що?
— Тоді я вас відряжу на той світ до чорта в пекло. Хіба, що признаєтесь; тоді вас помилую, аж доки прибуде кінна поліція.
— Що це таке справді? Я ж не винен, чистий, як ягня, а ви збожеволіли, чи що, що намагаєтесь мене забити. Ах, ти старий проклятущий розбійнику. Ти…
Джім знову засипав Кента лайкою й прокляттям, що аж перевершив самого себе. Джекоб Кент виніс стільця й сів, щоб зручніше було слухати. Вичерпавши всі комбінації, весь свій словник, матрос заспокоївся й глибоко замислився; очі його невідступно приглядалися до сонця, що, на його думку, пересувалося дуже швидко, аж до непристойности.
Собаки його, здивовані, що їх так довго не
