ту, отже, видима річ, Кент завжди потерпав, щоб часом не пограбували. Це з легким серцем могли би зробити оті бородаті, одчайдушні мандрівники. Таке йому частенько ввижалось ві сні; мучили його кошмари. — Де-які до його навідувалися уві сні дуже часто, і він їх добре знав, особливо придивився до одного з них, — то був отаман з бронзовим обличчям і з рубцем на щоці. Цей добрий хлопець був найнастирливіший від усіх. Через його саме Кент понакопував багато схованок у хатині й по-за хатиною, де переховував свої скарби. Що-разу, закопавши золото, він кілька ночей спав спокійно, а там знову уві сні хапав за комір людину з рубцем на щоці, — ловив її на гарячому вчинку, саме тоді, коли вона викопувала мішка. Прокинувшись, він знову перекопував його на друге місце. Не можна сказати, щоб він цілком вірив у свої сни, але він вірив у передчуття, телепатію та в астральні тіла живих осіб, які, де-б не перебували в даний мент, завжди посягали на його багацтво. Він і далі нещадно стягав гроші з тих, що ступали за його поріг, і кожна унція золотого піску, трапивши до його мішка, завдавала йому тільки більше турбот.
Джекоб Кент сидів та грівся на сонці. Раптом щось йому спало на думку, і він зірвався на ноги. За найвищу розвагу в житті було йому важити і переважувати золотий пісок; але незабаром і ця розвага справила якусь недогоду. Вага його була дуже маленька: на ній можна було зважити не більше, як півтора фунти, то-б то вісімнадцять унцій, тим часом у нього скарбів було утроє більше. Він не міг усього зважити за раз, і це його страшенно засмучувало. Не маючи втіхи такої, він навіть наполовину згу-
