мав другого собаку і кинув першому прямо в пащу.
— Біжи! — гукнув я до Тиллі. — Ви знаєте, як гризуться собаки. В одну мить цілими сотнями вони вже лютували, гризлись, кидались одна на одну, валили з ніг дітей і скво; серед усього табору стався переполох.
Тиллі вислизнула, і я слідом за нею. Але коли я поглянув назад, то чорт спокусив мене повернутись; я так і зробив: скинувши з себе ковдру, пішов назад.
Собак уже встигли вгамувати, і натовп трохи починав приходити до пам'яти. Всі місця переплутались, ніхто й не примітив, що Тиллі зникла.
— Агов! — промовив я, схопивши за руку вождя Джорджа. Бажаю тобі, щоб дим твого шлюбного багаття підіймався як найвище, і щоб Стікси твої принесли хутра тобі на весну, як найбільше.
Скажу вам щиру правду, Дик. Зрадів же він тоді страшенно. Адже він переміг мене, збираючись одружитись з Тиллі.
Чому-б не повеличатись йому передо мною. Звістка про те, що я закоханий був у Тиллі, розійшлась усюди, по всіх таборах, і моя присутність надавала йому ще більше гордости.
Мене всі впізнали, бо був я без ковдри, і стиха почали насміхатися. Це було чудово. А ще краще було, коли я почав удавати, ніби нічого не знаю й не розумію.
— У чому справа? — запитав я. — Хто це з вас одружується?
— Вождь Джордж, — відповів шаман, низенько вклонившись йому.
— А я думав, що він має аж дві клуч[1].
- ↑ Жінки.
