Джордж та його головні під-ватажки. Шаманові допомагали відомі знахурі з инших племен.
Мені аж мороз проходив по тілі, коли я дивився на те чортовиння, яке вони виробляли. І раптом я подумав: а щоб, справді, сказали ліверпульські мешканці, якби це тут мене побачили? Я згадав золотоволосу Ґассі, що її брата я після першої своєї подорожи добре відлупцював за те, що не дозволяв матросові женихатись з його сестрою. Згадавши про Ґассі, я поглянув на Тиллі.
Чудний цей старий світ, — подумав я. — Людина йде таким шляхом, що й матері про це не снилось.
Так ось як воно було. Коли піднявся страшенний галас, загуркотіли барабани з моржевої шкіри, і жерці почали виспівувати своїх пісень, — я промовив:
— Чи готова ти? — Боже! і оком не змигнула, рухом не зрадила себе, жоден мускул не здригнувся.
— Я знала все, — відповіла вона повільно і спокійно, як тиха весняна повідь:
— А куди?
— До високого берега, на самий край льоду, — промовив я впошепки. — Як тільки я крикну, то ти зараз же й біжи.
Не знаю, чи говорив я вам, що там була тьма собак. Так, їх було безліч. Тинялися геть усюди, — приручені вовки, та й годі. Коли вони вироджуються, то їх пускають у ліс до диких вовків, і звідтіля вони вже повертаються справжніми забіяками. Коло самих моїх ніг лежав один великий звір, а позаду другий. Я зловив одного з них за хвіст і так скрутив його, що він аж хруснув і зломився. Коли він розняв щелепи, щоб схопити мене за руку, я живо пій-
