плисти туди, де за нечувано дешеву ціну здобувалися дорогі речі.
Отже, однієї ночи Фортюн з Бремом запрягли собак у сані і поїхали на південь зимовою дорогою. Але не зовсім на південь: море було у них на схід від Ст.-Майкеля, вони перейшли межиріччя й поїхали Юконом аж до Анвіка, за кілька сот миль від Юконового гирла. Потім прямували далі на північний схід, мимо Коюкука, Танани й Мінука, — об'їхали Великий Поворот коло Форт-Юкона, разів зо два перейшли полярне коло, а потім по узгір'ю подалися на південь. Путь була важка, і Фортюн-Ла-Перл знову здивувався-б, чого ж це мандрує з ним Урі Брем, якби той не пояснив йому, що на Іґлі в нього копальні й робітники. Іґл стояв мало не на самім кордоні; за кілька миль вже маяв англійський прапор над казармами в Форт-Кудагі. Далі були: Давсон, Пелі, Файв Фінґерз, Вінди-Арм, Карібу Кросинґ, Ліндерман, Чількут і Дайя.
Проминувши Іґл, вони стали спочивати. Це був їхній останній відпочинок. Вставши ранком, мали піти далі різними дорогами. У Фортюна полегчало на серці. Всюди почувалось, що наближається весна; дні що раз довшали. Шлях переходив на Канадську територію. Ось недалечко й воля, сходить сонце, а Велика Межа все ближчає. Світ великий, і він знову міг малювати в своїй уяві пурпуровими кольорами картину майбутнього. Він висвистував підчас сніданку і навіть приспівував уривки пісень. Урі Брем тимчасом запрягав собак і лагодився в дорогу. Кінець кінцем усе було готово, і Фортюнові не терпілося стояти на місці. Тоді Урі Брем підтягнув колоду до вогню і сів на неї.
