цьому свідок, але й знаку не подав, що бачить, і ніхто згодом за це не дізнався. Один із веслярів, спокійно запалюючи люльку, раптом здригнувся від незвично-гострого окрику капітанового.
— Гей! Ви там! Ле Ґуаре! Постеліть, щоб м'яко було, — наказував П'єр. — Побільше шкір та коврд! Сто чортів вам!
Але скоро гніздо зруйновано, і більшу частину ковдр викинуто на високий берег, де вигідно умостилася місис Сейзер. Лежачи на боці, вона пильно дивилася на широкий розлив Юкона.
Далеко за горами небо похмуріло, затяглося димом невидимих лісових пожеж. Крізь цей дим надвечірнє сонце тьмяно просвічувало, кидаючи на землю якийсь присмерковий одсвіт з фантастичними тінями. Навколо аж за обрій простягся незайманий край з пустельними нетрями: островами, лісом чатинним порослими, темними водами та скелястими, кригою покарбованими, гірськими кряжами. В цій пустелі не було ніякого сліду людського; жоден звук не порушував тиші. Країна здавалася якоюсь фантастичною, немов зачарованою невідомими чарами, задумливою таємницею широких просторів оповитою. Може, якраз це нервувало місис Сейзер: вона була непосидюща, поглядала то в один, то другий бік річки, а то вдивлялась у темні береги, вивчаючи напів-заховані гирла річні. Проминула година. Гребців послано на берег, поставити намети на ніч. П'єр залишився біля м-с Сейзер.
Аж ось і він. Їде, нарешті! — промовив П'єр Фонтен, після довгої мовчанки, уважно дивлячись на край острова.
За водою, виблискуючи веслами, плив човен. На кермі манячила постать чоловіча, а на прові си-
