й почав роздивлятися крізь барикади. Заплакала дитина від болю, і це його засмутило. Мати нахилилась над нею, і вона знову заснула. Тиша була безкрая, глибока. Раптом голосно заспівали дружню пісню ріполови. Ніч минала.
Закишіла на галявині ціла ватага темних постатів. Засвистіли стріли, заспівали натягнуті тетівки. Раптом спис, влучно кинутий сильною рукою, прошив жінку з Тесліна, тоді саме, коли вона нахилилася до дитини. Слабка стріла, пролетівши поміж брусами, вп'ялася в руку місіонерові. Не було ніякої спроможности спинити напад. Просторінь між двома таборами услалася трупом, але решта індійців, мов хвиля морська, котилися вперед, розбиваючись об барикади й перелізаючи через них. Стерджес Овен сховався в шатрі, але инших хвиля змила геть і покрила.
Гей Стокард один лише виплив на поверхню, відкидаючи від себе індійців, що, немов ті цуценята, скавучали. Йому пощастило вхопити сокиру. Темна рука раптом вхопила дитину за голу ніжку й витягла з-під матери. Тут же недалечко маленьке тільце закружилось у повітрі й розбилось об дерево. Гей Стокард, розсікши голову індійцеві аж до підборіддя, став прочищати місце навколо себе. Коло диких людей чим раз більше стягалось, засипаючи його дощем зубчастих, кістяних стріл і ударами списів. Вже сонце зійшло. У малиновому ранковому присмерку хвиля, коливаючись, котилась то вперед, то взад, нахлинала і відливала. Двічі, коли йому від сильного удару застрягла сокира, індійці опадали Стокарда, але він що разу їх відкидав. Вони падали під ноги, і він топтав мертвих і поранених, аж слизько стало від крови. А день все ж таки яснів, і ріполови
