ватися з вами. — Він ще міцніше стиснув її за руку. Що вам відомо про ополонку? Що ви мали на думці, коли… Але зрештою, краще я ставитиму питання одно по одному.
— Та нічого особливого. Просто Сітка Чарлі призначив там побачення з особою, що ви її мабуть, знаєте. Боячися присутности людини такої привабливої, як ви, він попросив мене допомогти йому в цій справі. Оце й усе. Тепер, мабуть, уже з півгодини, як вони поїхали.
— Куди? Поїхали річкою без мене?! Та-ж він індієць!
— Ну що ж, у кожного свій смак. На те ж вона й жінка.
— Але-ж розумієте, яке моє становище тепер? Я потратив чотири тисячі доларів, на собак, позбувся гарненької жінки, і нема мені за це заплати… Хіба що ви… — додав він, опам'ятавшись. — Як так, то ви мені ще дешево дісталися. — Фреда здвигнула плечима.
— Раджу вам збиратися в дорогу, — провадив він далі, — Я візьму пару добрих запряжок, і ми поїдемо через годині дві.
— Шкода, але ж мені пора спати.
— Краще вам буде збиратися. Чи ляжете, чи ні, а коли собаки будуть напоготові, я заприсягаюсь, що посадовлю вас на сані. Може, ви мене й дурили, жартували зі мною, але я ваші жарти мав за щиру правду. Чуєте?
Він стиснув її руку, що аж заболіла, але вона всеж таки всміхалася і, здавалось, уважно прислухалась до якогось звука зовні. Раптом задзеленькотіли дзвіночки на собаках, почувся чоловічий голос: — Гей! — і якісь сані під'їхали до хати.
— А тепер ви мене пустите спати? — і Фреда широко відчинила двері. — Мороз клубками
