— Дуже легко. А чому? Тому, що ви людина мужня. Ви доторкаєтеся до найглибших струн жіночого серця. У вас можна знайти захист: ви дужий і сміливий, маєте міцні м'язи. Одно слово, ви — мужчина. Фреда скинула оком на годинника. Було пів до першої. Вона дала Чарлі Сітці 30 хвилин на його справу, і тепер для неї не мало значення, коли приїде Деверо. Своє діло вона зробила. Фреда підвела голову, весело засміялась, висмикнула руку, і підвівшись на ноги, покликала покоївку.
— Алісо, допоможіть містеру Вандерліпові одягнути його хутро. Рукавиці його на полиці коло грубки.
Флойд Вандерліп стояв здивований.
— Дозвольте мені, Флойде, подякувати вам за вашу ласку. Ваше перебування тут мало для мене надзвичайну вагу, і, справді, це було дуже мило з вашого боку. Вийшовши від мене, повернете ліворуч: тудою вам найближче буде до ополонки. На добраніч. Я йду спати.
Флойд Вандерліп вжив гострих виразів, щоб висловити своє збентеження і розчарування. Аліса не любила, як лаються чоловіки, і кинула на підлогу його хутро й рукавиці. Вандерліп кинувся за Фредою. Фреда, спіткнувшусь об хутро, зупинилась. Він підвів її, міцно стиснувши руку. Але вона засміялась. — О, вона не боїться чоловіків! Та чи ж мало вона зазнала від них лиха. Адже ж перетерпіла.
— Не грубіяньте! — промовила вона нарешті. А тоді, глянувши на свою затиснуту руку:
— Я надумалась, не піду ще спати, а посиджу з вами. Сідайте, будь ласка. Та сідайте зручніше, не будьте смішним. Чи маєте які запитання?
— Так, Фредо, маю; хочу також пораху-
